Як нам об'єднатись?
Громадські активісти, нові політики, воїни, волонтери... А далі війна та руїна. І з небес дивляться вже цілі полки, а ми їх все поповнюємо...
Чому так?
Найголовніша помилка всіх лідерів - це парасолька. Її, у вигляді готової організації, структури чи ідеології, лідери пропонують усім іншим - ось я її маю, тримаю і ще є місце всім бажаючим сховатися від дощу...
Нам не потрібно ховатися, а просто навчитися разом ходити під дощем.
Тепер без алегорій. Кожен лідер у своєму середовищі не потерпить іншого лідера. Це природньо. Кожна зграя береже свою територію. І що з тим робити?..
Коли палає ліс, звірі рятуються втечею в одному напрямку. Коли посуха - на водопої не чіпають одне одного. Ми, окрім інстинктів, маємо іскорку Божу. Ми є сотворцями реальності, тому можемо не лише втікати чи наступати, а й творити разом. Тому тваринну природу не потрібно подавляти, це наша невід'ємна суть (святі та просвітлені - окремо), а використати її потенціал на благо...
Про це більше і краще може розповісти Тарас Плахтій. Я ж трішки про інше.
Зміст і форма, ідея та реалізація - як поєднати купу формальних і неформальних утворень, кожне зі своєю ідеєю?
Довго думав, багато з ким спілкувався, спостерігав, разом ми експерементували і, виходячи з попереднього та набутого досвіду, вимальовується наступна картина.
1. Світобачення. Так чи інакше воно людей об'єднує та поділяє. Все умовно. Тому умовно є люди котрі тяжіють до природності, добра та гармонії й намагаються жити своїм розумом і є ті, хто сповідують техногенний підхід до життя і живуть нав'язаними стереотипами. Грань тонка і окреслюється лише в дії, коли потрібно робити вибір.
2. Мета. Під - чи над - свідомо природовідповідні люди прагнуть до спільних цінностей. Це не означає збіговиська альтруїстів чи пацифістів. Але є почуття міри й совісті. Та й у природі звірі ніколи не вбивають заради задоволення, як це роблять дегенерати. Що роз'єднує людей? Стереотипи, дегенератами нав'язані. Суперечки по формі, ігри розуму, власні амбіції, комплекси, его - словом, всі надбання цивілізації. Маємо те, що маємо.
3. Взаємодія. Ми не можемо змінити свою природу, а те що подавлюємо - вилазить боком. Але ми можемо діяти усвідомлено, свідомо прийнявши таку форму, котра об'єктивно обмежить наші "нижчі пориви". Прийняти обмеження можна лише усвідомлено й добровільно, заради досягнення спільної мети...
Про це можна довго і багато, тому перейду до суті.
Формат співпраці в динамічній мережі, який розробив Тарас Плахтій, це механізм. Частина ритуалу. Форма самообмеження. Але не проста форма, бо сам механізм спонукає до конструктивної взаємодії та синергіі.
Я довго думав як його використати і на якомусь етапі запропонував поєднати цей механізм з циклом статегічного планування. Точніше - стратегічне планування провести у форматі динамічної мережі. Свідомо нікого не змушував до якоїсь обов'язковості та разом з усіма працював на рівних... І можу стверджувати - нам вдалося неможливе!
Різні за віком, статтю, освітою та досвідом люди, часто між собою навіть не знайомі, спромоглися народити спільний документ під умовною назвою "Стратегія України". Умовною, бо це не завершений документ, не "парасолька", а приклад спільної прогулянки під дощем.
Ми провели у форматі динамічної мережі три сесіі стратегічного планування, повторення яких у процесі розширення Мережі вільних людей
(ми ж вільні - ніхто нікому нічим не зобов'язаний, жодного примусу!) здатне сформувати насправді якісну та дієву стратегію розвитку нашої країни.
Розвитку куди? Коротко по суті - держава це такий самий проект як корпорація. Випробувано на практиці - якщо стратегія правильна, проект розвивається по ній самостійно. Приклад, той самий "Технопарк", девелоперський проект котрим керував впродовж семи років - лише минулого року відкрили спортивний комплекс у складі бізнес-містечка, ідея якого народилася років з десять назад (для моіх "доброзичливців" повідомляю - архів зберігаю, докази наявні, рукописи не горять Смайлик «smile» ).
Отже, що потрібно зробити для успішної реалізації проекту?
Перше - чітко визначити мету, або місію проекту. Уявити та змалювати "ідеальне майбутнє". Це суперцікаве та позитивне завдання для всіх небайдужих та тих, хто насправді прагне жити в іншій, кращій, країні, а не присмоктатись до корита. Те, що ми аматорськи, але спільно "намалювали", лише синхронізувало наше світобачення. Це ескіз, який спільно можна змінювати, вдосконалювати та перетворювати у світовий шедевр.
Друге - оцінка ситуаціі "тут і зараз". Ми визначили можливості, переваги, недоліки, загрози, їх динаміку, та принципи посилення хорошого й нейтралізації поганого. Одночасно це окреслило шляхи досягнення "ідеального майбутнього", тобто дало початок стратегіі.
Третє - власне стратегія, з умовним поділом на короткотермінові, середньо та довготермінові цілі. Довготермінові цілі - це конкретніше окреслені аспекти "ідеального майбутнього", а короткотермінові - це основа тактичних планів, до яких ми підійшли та зупинились.
Я розумію чому пауза. Насправді конкретика вимагає певної формалізації, навіть щодо організаційних питань. Але зараз хочу два слова про інше.
Для зміни системи, тобто побудови нової країни, абсолютно не важливий "стартовий капітал". Гроші неминуче приходять за правильними ідеями, котрі починають втілюватися в життя. А в новій країні, гроші та олігархи це сміття, рудимент, котрий відімре сам по собі.
Тому зміни потрібно починати одночасною дією - це є найбільшою загрозою для системи. І кожен, хто "висунеться" сам по собі, та отримає достатньо "соціальної енергіі", тобто окремий лідер - буде системою знищений.
Мережа лідерів, яка отримає підтримку активної частини суспільства, стає для системи недосяжною. У вузькому розумінні "система" це нинішня охлократія. У широкому - Матриця. Для віруючих - царство Антихриста.
Суть змін у відсутності боротьби. Це творіння нового. Коли нове сформується - старе природньо відімре. Я сказав більше ніж міг і можливо менше ніж хотів. Хто схоче - почує.
